Через війну з Бахмута до Павлограда: історія сили та порятунку пана Вадима

Пан Вадим Петрович, уродженець Бахмута, усе життя працював підприємцем. Вийшовши на пенсію, він влаштувався спеціалістом з обслуговування в дитячому садочку неподалік дому. Робота серед дитячого сміху стала для нього джерелом радості та спокою.

З початком повномасштабного вторгнення життя змінилося. Незважаючи на небезпеку, чоловік залишився на своєму робочому місці. Після обстрілів самотужки лагодив пошкоджені вікна й двері, намагався зберегти будівлю садочка та жив у її підвалі.

«Було два прильоти. Від одного з них буржуйку, яку я сам змайстрував, просто розірвало вибуховою хвилею,

— згадує пан Вадим.

— Підвал наповнився димом, і довелося виходити на поверх, ночувати в холодному приміщенні».

Під час чергового обстрілу чоловік зазнав поранень руки та ноги. Його госпіталізували до лікарні в Костянтинівці. Після лікування він знайшов тимчасовий прихисток у місцевій церкві, де працював охоронцем. Так минуло майже три роки.

Під час однієї з евакуаційних операцій волонтери гуманітарної місії «Проліска» почули крик про допомогу — пан Вадим був зачинений у церкві й не міг самостійно вибратися. Його евакуювали та доставили до транзитного центру в Павлограді, де він уперше за довгий час відчув себе у безпеці.

«Вперше за довгий час я зміг виплакатись… Поїв гарячої їжі, відпочив і просто відчув, що живий»,

— розповідає чоловік.

У транзитному центрі, за підтримки UNHCR Ukraine — Агентства ООН у справах біженців, пан Вадим отримав психологічну допомогу, підтримку у подоланні стресу та сприяння у відновленні документів.

Нині він готується вирушити до Одеси, де має знайомих. Мріє про спокій, тишу — і ще вірить, що зустріне своє кохання.

Історія пана Вадима — це історія незламності, гідності та віри в життя навіть після найважчих випробувань. Павлоград став для нього точкою опори на шляху до нового початку.