На Донеччині є пам’ятник вовчиці, а вірніше річці Вовчій
Ця сіра хижачка — героїня легенди, яка, вмираючи від спраги в степу, розрила замулене джерело, з якого народилася річка Вовча. Взагалі-то існує понад два десятка легенд і гіпотез щодо походження топоніму “Вовча”.
Серед степів і балок, між селами з промовистими назвами Прогрес і Вовче, народжується одна з найважливіших річок лівобережної України. Витоки Вовчої — не гучні і не мальовничі у туристичному сенсі: одне джерело — скромний потічок із заростей очерету, інше — струмок, що прокладає собі шлях крізь лісок зі східного боку села. Але саме з цих двох струменів починається 323-кілометровий шлях (за іншими даними 336 км), який живить водою Донеччину і Дніпропетровщину.
Тепер, коли обидва села окуповані, згадка про ці джерела набуває нового звучання. Бо річка продовжує текти. Як пам’ять, як зв’язок між людьми і землею, яка чекає на повернення.
Мешканці Прогресу ще до війни вирішили зберегти цю назву — Вовча. Вони встановили в центрі села скульптуру: спокійна сіра вовчиця пильнує двох вовченят. Це не символ агресії — це образ сили і захисту. Селяни бачили в річці не просто воду, а мати, яка оберігає.
Вовча — ліва притока Самари. За гідрологічними даними, її басейн охоплює понад 13 тисяч квадратних кілометрів, а в неї впадає майже пів тисячі струмків та малих річок. Вона живить Карлівське й Курахівське водосховища. Серед міст і сіл, які вона омиває в Павлоградському районі, — Троїцьке, Павлоград, Привовчаське, Малоолександрівка, Межиріч, Червона Нива.
