Доглядати, будувати, берегти—а потім залишити позаду: історія однієї родини

На подвір’ї транзитного центру вирувала метушня. Автобуси прибували один за одним, евакуюючи людей із небезпечних територій Донеччини та Дніпропетровщини. Серед натовпу—розгублені й схвильовані люди, змушені покинути свої домівки. Гуманітарні організації зустрічали кожного: допомагали маломобільним людям, розвантажували речі, підтримували словом.

Осторонь на лавці сиділи літня жінка та її син—78-річна Надія і 38-річний Сергій. Їхня історія проста, але сповнена болю. Жінка все життя працювала, самотужки виховувала сина, аби «було все, як у людей». До пенсії трудилася на кількох роботах, адже навчання сина в медичному коледжі потребувало фінансової підтримки. Окрім того, вона доглядала господарство: город, корову Зірку, десятки птиці. Сергій, закінчивши навчання, поїхав на заробітки до Покровська.

А потім прийшла війна. Родина змушена була продати корову, випустити птицю на волю, зібрати найнеобхідніше й шукати прихисток. Із собою вони взяли лише двох собак. Допомогу знайшли у гуманітарній місії «Проліска», яка евакуювала їх до Павлограда.

Команда місії, завдяки підтримці UNHCR Ukraine—Агентства ООН у справах біженців в Україні, надала родині всебічну підтримку. Надія та Сергій отримали психоемоційну допомогу, консультацію щодо реєстрації пошкодженого та зруйнованого майна, а кейс-менеджер супроводив їх до місцевого ЦНАПу. Окрім того, Надія пройшла обстеження у міській лікарні, де офтальмолог надав рекомендації щодо подальшого лікування.

Тим часом у центрі кипіла робота. Волонтери та представники гуманітарних організацій опрацьовували списки потреб евакуйованих, допомагали з пошуком житла, вирішували адміністративні питання. Люди, які втратили все, робили перші кроки до адаптації.

Тепер родина Надії та Сергія залишає транзитний центр. Вони отримали підтримку, яка допоможе їм розпочати нове життя.