У Павлограді переселенці з Покровська будують життя з нуля

Після пережитого в Покровську життя Юлії та її родини розділилося на «до» і «після». Вибух, що зруйнував їхній будинок, став останньою краплею. «Якась неймовірна сила струснула будинок. На мене посипалося скло, уламки меблів… Ми вибігли на вулицю — даху вже не було. У двір влучив снаряд. Ми дивом залишилися живі», — згадує жінка.

Разом із чоловіком Дмитром і сестрою вони залишили рідне місто. Місяці без світла, газу, води, постійні обстріли — усе це змусило звернутися по допомогу до гуманітарної організації. Їхню квартиру знищено, тимчасовий прихисток — теж. Єдиним, що стримувало перед виїздом, став пес Черниш. Під час чергового обстрілу він злякався і втік. Родина шукала його під свист снарядів — і знайшла. Без нього не поїхали б, кажуть. Бо Черниш — не просто собака, а частина їхнього довоєнного життя.

У транзитному центрі в Павлограді родину зустріли фахівці гуманітарної місії «Проліска». Спогади Юлії даються нелегко, але й тримати біль у собі вже несила. Її психоемоційним станом опікується психологиня павлоградської команди. А от її чоловік Дмитро налаштований рішуче:

«Зараз мене турбує не лише минуле, а й те, як забезпечити майбутнє для родини. Я шахтар. Хочу працювати, але місцевість незнайома, де будемо жити невідомо. Взагалі не знаю, з чого почати…»

Фахівці «Проліски» одразу підключилися до пошуку рішення: зв’язалися з адміністрацією однієї з шахт, супроводили чоловіка на консультацію до відділу кадрів. Дмитро показав трудову книжку — багаторічний досвід. Про те, що має медаль за плідну працю шахтаря, скромно змовчав. Бо для нього головне — не відзнаки. Головне — жити. І дати нове життя своїм близьким.

Нині він подав заяву на посаду прохідника п’ятого розряду. Родина отримала шанс на нове життя — не лише в географічному, а й у людському сенсі. Історія, що почалася з втрати, продовжується з надії.